Креативність в Україні

Креативність як складова національного виховання дітей дошкільного віку

Здатність до творчості це найвищий дар, яким нагородила природа людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку. Кожна розвинена країна світу дбає про творчий потенціал своєї нації загалом і кожного громадянина зокрема. Усе це пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до творчих здібностей особистості, створенням умов для виявлення цих здібностей.

Під творчістю найчастіше розуміють створення нових матеріальних або духовних цінностей. Творча діяльність є протилежністю наслідування, копіювання діяльності за шаблоном, готовим взірцем, правилом, алгоритмом, стандартом. Творчими можуть бути не лише результати діяльності, а й прийоми та операції, за допомогою яких вона здійснюється. Усе частіше сьогодні використовується термін «креативність».

Креативність – творчі можливості людини, які виявляються у сприйнятливості до нового, у дивергентному мисленні (тобто в знаходженні неочікуваних рішень), у здатності до пошукових дій. Креативність є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і з вибором відповідних засобів.

Аналіз досліджень проблеми

Термін «креативність» у педагогіці та психології набув поширення у 60-ті роки XX століття. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів (В. Дружинін, Дж. Гілфорд, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Козленко, О. Лук, А. Маслоу, О. Матюшкін, В. Петухов, Е. Торенс, К. Тошина, М. Лещенко, В. Франкл, Е. Фром, Я.О. Пономарьов, П. Торенс, В. Рогозіна, Л. Шрагіна, Д. Богоявленська, С. Рубінштейн та ін.).

Проте згадане поняття не можна визнати чітко та однозначно визначеним, не запропоновано єдиного підходу або концепції креативності. Тільки в зарубіжній психології існує близько сотні визначень згаданого поняття.

Креативність (від лат. Creatio – створення) – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей, що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору.

На думку П. Торренса, креативність включає в себе підвищену чутливість до визначення проблем, до дефіциту або протиріч знань, дій з визначення цих проблем, до пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, до перевірки і зміни гіпотез, до формулювання результату вирішення.

Креативність активно почала вивчатись після публікацій робіт Дж. Гілфорда, кубоподібної моделі структури інтелекту, коли він виділив:
Конвергентне мислення, яке йде у певному руслі і знаходить одне розв’язання.
Дивергентне мислення або творче мислення, яке допускає варіативні шляхи розв’язання проблеми,
приводить до цікавих результатів.

Дж. Гілфорд також вказав на шість параметрів креативності:

  1. Здатність до виявлення і постановки проблем.
  2. Спроможність до генерування великого числа ідей.
  3. Гнучкість – продукування різноманітних ідей.
  4. Оригінальність – спроможність відповідати на подразники нестандартно.
  5. Здатність удосконалити об’єкт, додаючи деталі.
  6. Уміння вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу.

За визначенням Е. Фрома, креативність – це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід.

На думку Дж. Сміта, навчання творчості стане можливим, якщо будуть реалізовані такі основні умови:

  1. Умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними.
  2. Умови соціально-економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих.
  3. Психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.

В.Н. Дружинін вважає, що креативність є властивістю, яка актуалізується лише тоді, коли це дозволяє навколишнє середовище. На його думку, для формування креативності необхідні наступні умови:

  • відсутність зразка регламентарної поведінки;
  • наявність позитивного зразка творчої поведінки;
  • створення умов для наслідування творчої поведінки;
  • соціальне підкріплення творчої поведінки.

Основна частина

У контексті особистісного виміру освіти, зокрема, дошкілля, змінюється усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об’єкт виховання, що потребує прямого керівництва творчим процесом. Вихователі в умовах сьогодення розглядають дитину як суб’єкт творчого процесу і відповідно організовують діяльність малюка на основі гуманістичного підходу навчально-виховного процесу.

Дошкільний заклад закладає підґрунтя розвитку творчого потенціалу особистості та визначає сталий напрямок цього процесу. Креативна освіта відповідає такій організації навчання, виховання і розвитку творчої активності, де педагог і дитина мають створити умови для самореалізації, прагнуть отримати творчий продукт інтелектуальної діяльності і самостійного створення.

Психологами відмічено, що існує кілька періодів активного творчого процесу у дітей.

Перший припадає саме на дошкільний вік (приблизно 4-6 років), а другий – на підлітковий вік. Виходячи з цього, слід зазначити, що дошкільний вік є тим «майданчиком», з якого дитина стартує у майбутнє: або вона буде прагнути пізнавати і перетворювати світ, або вона буде «нетворчою» людиною. Дитина дошкільного віку у процесі своєї діяльності активно діє і відкриває щось нове для себе, пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз вихователем творчих проявів дитини виявляються багатим матеріалом для вивчення відчуття її духовного, фізичного, психічного станів та внутрішнього світу.

Пріоритетними напрямками роботи вихователя з дітьми щодо розвитку креативних, творчих здібностей дошкільника є: оновлення змісту навчально-виховного процесу, що полягає у створенні належних умов забезпечення розвивального середовища, своєчасному виявленні природних задатків, нахилів і здібностей дитини;інтеграції родинного та суспільного дошкільного виховання, на засадах національної культури та загальнолюдських цінностей.

Особливе місце в розвитку творчих здібностей відведено грі як найбільш доступному для дітей виду діяльності. У грі яскраво проявляються особливості мислення і уяви дитини, здатність до фантазування, також її емоційна активність, потреба в спілкуванні.

Зазначимо роль педагога, який має сам виявляти глибоку увагу, повагу, турботу і любов до кожної дитини; бачити в ній індивідуальність; забезпечувати умови для виховання дитини як особистості.

Невичерпним джерелом розвитку креативності особистості є народознавство ( історична наука, що вивчає культуру і побут народів світу, їх походження, розселення та культурно-побутові взаємини). Народна творчість, фольклор, традиції – це характерні народні вихователі.

Народознавство має наповнити все життя дітей національним змістом. Воно виховує у дітей моральні, патріотичні, естетичні, фізичні, творчі здібності.

Звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і дію і світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Вони безпосередньо впливають на духовну культуру народу, а це, у свою чергу, впливає на народну творчість. Саме тому народна творчість нерозривно пов’язана зі звичаями народу, традиціями, святами та обрядами.

Інтерес дитини до минулого батьків, бабусь і дідусів, до народних традицій є могутнім чинником розвитку повноцінної соціальної творчої особистості, з високими життєвими позиціями, духовними потребами. Бабусина вишиванка, мамина колискова, дідусева казка – це те, що залишилося у кожному з нас, що не тільки наповнює теплими спогадами про дитинство, але й формує стійкий зв’язок із рідним народом, його культурою, виховує любов до України.

Таким чином, дитина змалечку навчається любити свій народ, свою націю, Батьківщину, почуватися її часткою. Одним з основних завдань роботи з дітьми є формування в них відповідальності за майбутнє Батьківщини, готовності до збереження та примноження народного спадку. Ми маємо допомогти дітям пізнати особливості побуту, звичаїв, культури українського народу та захотіти діяти як українці, жити як українці, творити і любити.

Творчі вправи на основі українських прислів’їв

Творча вправа «Привітні люди»
Прочитати дітям прислів’я: «Не будь помітним, а будь привітним».
Об’єднати дітей у пари і роздати їм картки з завданням, вигадати невеличкі сценки-діалоги між привітним покупцем і продавцем, водієм і пасажиром, лікарем і хворим, бабусею і онуком тощо.

Творча вправа «Малюки-помічники»
Прочитати дітям прислів’я: «Бджола мала а й та працює».
Об’єднати дітей у пари. Кожна пара повинна придумати ситуацію в дитячому садку, в якій діти роблять одну справу та допомагають один одному. Наприклад: діти садять дерева. Один копає ямку, другий – носить воду, третій – тримає деревце, четвертий – загортає землю.

Творча вправа «Добра справа»
Прочитати дітям прислів’я: «Доброта, яку ти подарував іншим завжди повернеться до тебе».
Роздати дітям картинки з зображенням старенької бабусі, маленької дитинки, хворої людини тощо. Кожен повинен розповісти про те, яку добру справу він може зробити для того, хто зображений на картинці.

Творча вправа «Гостинність»
Прочитати дітям прислів’я: «Хто людям дім свій відкриває, той без друзів не буває».
Запитати у дітей, як можна зустріти гостей. Наприклад: приготувати смачну страву; підібрати ігри, іграшки; підготувати концерт тощо. Об’єднати дітей у групи і запропонувати приготуватися до зустрічі гостей.

Творча вправа «Щастя і радість»
Прочитати дітям прислів’я: «Щасливий той, хто в радості живе».
Об’єднати дітей у групи і попросити кожну групу придумати правила щастя, щоб всім дітям у групі жилось радісно. Наприклад: вранці при зустрічі діти повинні посміхнутися і сказати один одному щось хороше; діти повинні ділитися один з одним тощо. Усі правила щастя записуються і залишаються в групі. До них неодноразово повертаються.

Висновки

Отже, модернізація та реформування системи освіти висуває сьогодні розвиток творчої, креативної особистості дитини як одне з пріоритетних завдань національного виховання. Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності, завдяки певним індивідуальним та особистим рисам, залежить розвиток нації і держави.

Дошкільна освіта – первинна складова у системі безперервної освіти в Україні. В умовах оновлення суспільства, відродження національної культури орієнтація на творчий, креативний розвиток особистості є головною засадою сучасного виховання та освіти, що в свою чергу орієнтує на підвищення ролі завдань розвитку творчого, креативного потенціалу дитини як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів.

Використані джерела:

1. Вдовіна Н. Р. Моральні норми суспільства і сучасна освітньо-виховна система України / Н. Р. Вдовіна // Психолого-педагогічні проблеми сучасного виховання. – 2013. – Вып. 2. – С. 157–168.
2. Голота Н.М. Педагогічна інноватика. Особистісно-орієнтований підхід в процесі національного виховання / Н. М. Голота // Наукові записки: Зб. наук. ст. НПУ ім. М.П.Драгоманова – К.: НПУ, 2011. – Вип. 3. – С. 106–111.
3. Канівець О.О. Патріотичне виховання та духовний розвиток дитини молодшого шкільного віку / О.О. Канівец. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 250 с. – Київ : Факт, 2014. – 250 с.
4. Ковальчук О. Інноваційна робота як проблема професійного удосконалення вчителя // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2012. – № 1–2. – С. 51-52.
5. Петиненко И. А. Креативна педагогика. Что ведет страну к успеху? / И. А. Петиненко // Вестн. Томcкого гос. ун-та. Педагогика. 2012. – № 2. – С. 174-178.
6. Усенко В.С. Як виховати національно свідому особистість. / В.С. Усенко. – Київ : Факт, 2013. – 160 с. Antypets O.

Джерело: visnyk.chnpu.edu.ua/?wpfb_dl=1952

[su_carousel source=»category: 13″ limit=»3″ link=»post» width=»420″ height=»80″ scroll=»0″ arrows=»no» mousewheel=»no» autoplay=»3000″]

Пример_текста
Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

The Latest

Пример_текста
To Top