Розвиток креативності

Поняття креативності в психологічних дослідженнях

Сучасне українське суспільство характеризується глобальним реформуванням і модернізацією, швидким темпом руйнування старих цінностей і виникнення нових. Зважаючи на це, одним із пріоритетних завдань сучасної освіти є формування в громадян таких якостей, які дали б змогу швидко реагувати на проблемні ситуації, адаптуватись до швидкозмінних умов і свідомо створювати новий соціальний простір. У цьому ракурсі креативність, що визначається як здатність до творчості, є важливою детермінантою особистісного розвитку. Оскільки суспільством визначене замовлення на формування творчих людей, дослідження феномена креативності набуває особливої актуальності й виходить на передній план вітчизняної психологічної науки та практики.

Ступінь розробленості проблеми

Феномен креативності розглядався в дослідженнях як зарубіжних (М. Воллах, Дж. Гілфорд, Х. Грубер, Дж. Девідсон, Н. Коган, С. Медник, Р. Муні, П. Торренс, Д. Фельдман, Дж. Фодор, Д. Харрингтон, А. Штейн та ін.), так і вітчизняних учених (Т. Галкіна, Є. Григоренко, В. Дружинін, О. Кононко, П. Кравчук, Л. Ляхова, В. Моляко, Я. Пономарьов, В. Роменець, К. Торшина й ін.). В останні два десятиріччя дисертаційні дослідження проблемі креативності присвятили М. Бриль, Н. Булка, І. Гриненко, Л. Дерев’яна, О. Дунаєва, О. Левченко, О. Літвінова, Е. Лузік, Н. Макаренко, Н. Малій, Ю. Манилюк, Т. Остафійчук, Р. Павлюк, Т. Харламова та ін.

Мета статті

Полягає у виявленні сучасних підходів до розуміння феномена креативності й обґрунтуванні його психологічної структури.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на велику кількість визначень поняття «креативність», більшість науковців майже одностайно надають їй значення суб’єктивної детермінанти творчості. Але при цьому погляди на природу цього феномена, його складники й чинники є неоднозначними та суперечливими. Узагальнення й аналіз наявних трактувань креативності дали змогу виділити чотири основних підходи до її вивчення та розуміння:

  • когнітивний (пізнавальний);
  • психофізіологічний;
  • особистісний;
  • інтегративний.

У межах першого напряму вивчення креативності відбувається в тісному зв’язку з дослідженням пізнавальних процесів (передусім творчого мислення) й інтелекту (Дж. Гілфорд, У. Гордон, Б. Дорвал, В. Дружинін, С. Ісаксен, М. Каган, Н. Лейтес, С. Мєднік, Ж. Піаже, С. Тейлор, Е. Торренс, Д. Треффінджер, О. Тунік).

Найбільша кількість зазначених досліджень пов’язана з поясненням феномена креативності через поняття «дивергентність» (пошук багатьох правильних відповідей на одне й те саме питання), яке започаткував Дж. Гілфорд. Незважаючи на численну критику, теорія Дж. Гілфорда виявилась відправною точкою, більшість науковців апелюють до неї, підтверджуючи, розвиваючи або заперечуючи певні положення.

В. Дружинін, аналізуючи підходи вітчизняних і зарубіжних авторів щодо проблеми співвідношення інтелекту й креативності, виділяє три основні позиції [4, с. 168–170.]:
1. Перша, представниками якої є Г. Айзенк, М. Едварс, Р. Марч, К. Тейлор, Т. Хазан, Д. Холанд та ін., полягає у відсутності розділення цих функцій.
2. Другий підхід будується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують порогові відносини. Найбільш розробленою моделлю цієї позиції є концепція «інтелектуального порогу» Е. Торренса [14].
3. Третій підхід, представниками якого є М. Волах, А. Воронін, Г. Грубер, Н. Коган, Т. Любарт, А. Сен, Р. Стренберг, К. Тейлор, визначають інтелект і креативність як незалежні здібності.

Сама сутність людини, на думку психологів гуманістичного спрямування, спрямовує її в напрям творчості. Творчість розглядається в контексті всієї життєдіяльності людини як спосіб життя (а не тільки як вирішення конкретних завдань). Крім того, для представників цього напряму центральним моментом є вивчення особистісних особливостей «творчих людей», у результаті чого створюється їхній узагальнений особистісний портрет. Центральним поняттями цього напрямку стає «творча особистість».

Так, А. Маслоу характеризує креативну особистість як здатну до імпровізації, упевнену, мужню, духовно сильну, адаптивну в несподіваній, незнайомій ситуації. Креативність може виявлятися в усьому, що робить людина: у її сприйнятті, установках, поведінці [6, с. 69–117].

Ф. Баррон уважав, що одним із ключо вих чинників творчості є глибинна мотивація, або «космологічний мотив», який виявляється як «бажання створити власний, особистісно визначений усесвіт сенсу». Він визначив такі ключові характеристики високотворчої особистості: космологічне звершення (зобов’язання), інтуїція, пра нення до складності, інтеграція дихотомій, високий рівень сили Его [11].

Дослідження набору особистісних якостей, що характеризує творчих людей, набули широкого розповсюдження в середині ХХ ст., здебільшого у США. Психологи помітили, що видатним діячам мистецтва, науки притаманні певні повторювані риси особистості. Так, Т. Любарт і К. Мушір називають шість таких рис:

  • наполегливість;
  • толерантність до невизначеності;
  • відкритість новому досвідові;
  • індивідуалізм;
  • схильність до ризику;
  • психотизм.

Т. Баришева наголошує, що креативність являє собою системне психічне утворення, сутність якого відображає не сума певних якостей, симптомокомплексів і окремих параметрів, а своєрідний «міжфункціональний простір», де взаємодіють домінантні, субдомінантні й відносно автономні креативні якості. Вона виводить інваріантну формулу креативності дорослих: креативність = мотивація (дивергентність, здатність до перетворень) + естетичні параметри (формотворчість, перфекціонізм, асоціативність). [1, с. 244–295].

Емоційно-ціннісний компонент

Він об’єднує в собі такі складові: усвідомлення творчості як термінальної цінності, емоційність і емпатію. У суспільній та індивідуальній свідомості цінності виконують функцію життєвого орієнтира, моральної основи для побудови діяльності й субординації цілей; це фундаментальна якість особистості, що визначає спосіб і спрямованість її життя, дій та поведінки, характер ставлення до дійсності, своїх обов’язків.

Емпатія виконує першочергову роль на етапі відчуття проблеми. Особливого значення вона набуває під час професійної творчої діяльності у сфері «людина-людина», оскільки, за даними Т. Гаврилової, емпатія виконує дві найважливіші функції:
1). є детермінантою поведінки, том що пов’язана з альтруїзмом (створює соціально спрямований мотив діяльності);
2). є специфічною емоційною формою пізнання, об’єктом якої є людина.

Вплив емоційної сфери на перебіг творчого процесу відзначається в дослідженнях Л. Ермолаевої-Томіної (емоційна лабільність і інверсивність емоційних процесів), Р. Нємова (відповідний рівень емоційного збудження), А. Маслоу («пікові» переживання), В. Моляко (забарвленість творчої діяльності), К. Урбан (захопленість завданням) та ін.

Найбільш цілісну концепцію співвідношення логічного й інтуїтивного, несвідомого у процесі творчості запропонував Я. Пономарьов, розглядаючи творчий акт як рівневий перехід: на початковому етапі постановки проблеми активна свідомість, потім на етапі вирішення – активізується інтуїція (несвідоме), а відбором і перевіркою правильності рішення на третьому етапі займається свідомість [8, с. 145–261].

Дослідники (Д. Богоявленська, В. Левін, О. Матюшкін, С. Купресміт) приділяють значну увагу впливу самооцінки на вияв актуальної креативності: низька самооцінка призводить до надмірної критичності й у результаті гальмує можливості особистості, висока – не дає стимулів для подальшого розвитку.

Тому, на думку О. Алфєєвої, Т. Андрєєвої, Т. Баришевої, І. Ордіної, А. Рисєвої, В. Семенової, важливого значення набуває позитивна Я-концепція особистості, що характеризується самоповагою, прийняттям себе, відчуттям власної значущості тощо й визначає здатність до ризику, нонконформізму та самостійності.

Емоційно-ціннісний і когнітивний являють собою внутрішню основу діяльності, у свою чергу, діяльність може відбуватись у їхніх межах, але особливого значення вона на- буває на етапі переходу від мисленнєвого творчого процесу до практичного втілення задуманого.

Висновки

Отже, ми розглядаємо креативність як інтегральну, складноорганізовану, полідетерміновану здатність особистості до творчості, що виявляється в можливості бачити актуальні проблеми й самостійно знаходити усвідомлені, оригінальні, економні, адекватні умовам і продуктивні рішення. Функціональне забезпечення творчого процесу відбувається завдяки психічними складовим креативності, які умовно можна об’єднати в три основних компоненти: емоційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний. Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження полягають у пошуку ефективних засобів розвитку креативності в процесі професійної підготовки студентів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Барышева Т. А. Психологическая структура и развитие креативности у взрослых : дисс. … докт. психол. наук : спец. 19.00.13 / Т. А. Барышева. – СПб., 2005. – 360 с.
2. Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей / Д. Б. Богоявленская. – М. : Академия, 2002. – 320 с.
3. Гилфорд Дж. Три стороны интеллекта / Дж. Гилфорд // Психология мышления. – М. : Прогресс, 1969. – 14 с.
4. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. – СПб. : Питер, 1999. – 368 с. я
5. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень / за ред. В.О. Моляко, О. Л. Музики. – Житомир : Рута, 2006. – 320 с.
6. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики / А. Г. Маслоу ; пер. с англ. А. М. Татлыдаевой. – СПб. : Издат. группа «Евразия», 1997. – 430 с.
7. Моляко В. О. Психологічна готовність до творчої праці / В. О. Моляко. – К. : Знання, 1989. – 48 с.
8. Пономарев Я.А. Психология творчества / Я.А. Пономарев. – М. : Наука, 1976. – 290 с.
9. Урбан К. Поощрение и поддержка креативности в школе / К. Урбан // Иностранная психология. – 1999. – № 11. – С. 41–51.
10. Ярошевский М. Г. Психология творчества и творчество в психологи / М.Г. Ярошевский // Вопросы психологии. – 1989. – № 6. – С. 14–26.
11. Barron F. Creative person and creative process / F. Barron // Ibid. – 1976. – Vol. 10. – № 3. – P. 165–169.
12. Csikszentmihalyi M. Creativity. Flow and the psychology of discover and invention / М. Csikszentmihalyi. – NY : Harper Perennial, 1997. – 336 p.
13. Sternberg R.J. Investing in creativity / R.J. Sternberg, T.I. Lubart // American Psychologist. – 1996. – V. 51. – P. 677–688.
14. Torrance E.P. Guiding creative talent. Englewood Cloffs / E.P. Torrance. – NY. : Prentice-Hall, 1962. – 278 p.

 

Джерело: http://pj.kherson.ua/file/2015/psychology_01/ukr/part_1/26.pdf

Пример_текста
Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

The Latest

Пример_текста
To Top